Плеханов, Георгій Валентинович

Плеханов, Георгій Валентинович (1855 р., с. Гудаловка Тамбовської губ. - 1918) - рос. філософ-марксист, політичний діяч, публіцист, один із засновників рос. соціал-демократії. Навчався у Воронежі (закінчив військову гімназію) та в Санкт-Петербурзі (Гірничий ін-т). Од 1875 р. - активний учасник революційного руху в Росії. Був членом народницької організації "Земля і воля", після розколу якої (1879) відійшов від народництва і звернувся до марксизму, як теорії, що її вважав найбільш прийнятною для суспільно-економічних умов Росії. Од 1880 р. перебував в еміграції. Був впливовим діячем РСДРП (основний автор програми РСДРП, прийнятої на II з'їзді партії (1903); полемізував із ідеологією і практикою очолюваної Леніним більшовицької фракції. П. - прихильник соціалізму як кінцевої мети робітничого руху. Соціалізм розглядав як суспільство, яке виникає на основі закономірних процесів, що відбуваються на стадії зрілого "класичного" капіталізму В. ідповідно, П. відкидав саму можливість волюнтаристського втручання у поступ історичного процесу, зокрема впровадження соціалізму шляхом перевороту в умовах Росії, яка тільки розпочинала свою капіталістичну еволюцію. Під час революції 1905 - 1907 рр. виступав проти збройної боротьби із царизмом. Засуджуючи Жовтневу революцію 1917 р., П. дотримувався помірковано-легітимних позицій. В рамках марксистської філософської традиції П. здійснив масштабну спробу систематизації та викладу основних засад марксизму, розглядаючи останній в контексті світового розвитку філософського матеріалізму і діалектики. Для філософської спадщини П. характерне послідовне відстоювання пріоритету теорії над практикою, визнання методу визначальним стосовно результату, а також розуміння філософії (перш за все марксистської) як універсальної світоглядної системи, яка визначає розвиток усіх наук і є основою практичної діяльності (зокрема політичного курсу). Філософія, заП., підсумовує і синтезує пізнання буття певної епохи. У соціальній філософії спирався в основному на детерміністські постулати "економічного матеріалізму", згідно з яким визначальним в історичному процесі є ступінь розвитку виробничих сил суспільства. Разом з тим П. приділяв значну увагу ролі соціальної психології та ідеології у соціальних процесах. У галузі естетики обстоював думку про залежність естетичної цінності твору мистецтва не тільки від його ідейного змісту, а й від форми (як самостійного чинника).

[br]

Осн. тв.: "Анархізм і соціалізм" (1894); "До питання про розвиток моністичного погляду на історію" (1895); "Нарис з історії матеріалізму" (1896); "Фундаментальні проблеми марксизму" (1908).